https://cutt.ly/rkW57tZ
Українсько-німецький діалог з розвитку сільської місцевості.
Нещодавно в Києві пройшов інформаційний захід «Виклики для розвитку сільської місцевості в Україні – внески Двосторонньої коопераційної програми BMEL».
У чому суть кооперації Німеччини й України?
Вітаючи з Німеччини учасників події, Парламентський держсекретар Федерального міністерства продовольства і сільського господарства Уве Файлер сказав: «Попри відстань, нас єднає тема сільського розвитку». Він зауважив, що близько 70% території Німеччині – це сільська місцевість, у якій проживає 90% населення.
В Україні ж тільки 30% є мешканцями сіл і, враховуючи децентралізацію, розвиток сільських територій є дуже важливим. Він сприятиме також екології та заощадженню ресурсів. Люди повертатимуться до сіл, якщо там будуть належними інфраструктура й умови проживання. На це і спрямовані Проєкти Двосторонньої коопераційної програми (ДКП) Федерального міністерства продовольства і сільського господарства (BMEL) в Україні.
«Важливими складовими нашої взаємодії є освіта та підвищення кваліфікації персоналу, а так само розвиток експорту української продукції, зокрема, в органічному секторі виробництва, потенціал якого є вельми високим. Проєкти ДКП спрямовані на довгострокові та стабільні структури. Ми готові допомагати українським партнерам, зокрема, надавати їм технології ноу-хау, що будуть корисними в практичній діяльності», – резюмував Уве Файлер.
Куди веде подальший розвиток українського агросектору?
У своєму вітальному слові заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарас Висоцький розповів, що в січні поточного року в рамках українсько-німецької співпраці було визначено п’ять основних напрямків розвитку вітчизняного сільського господарства, які й упроваджуються в життя.
«Ми високо цінуємо підтримку з боку німецького Уряду та сподіваємося на продовження плідної дискусії та взаємодії в подальшому», – сказав урядовець.
Він зауважив, що в Україні розвиток сільських територій і спроможності місцевих громад відбуваються в умовах децентралізації та земельної реформи, що передбачає ефективне управління всіма ресурсами. Важливою складовою роботи є аграрна освіта, підвищення кваліфікації персоналу вітчизняних агропідприємств.
Все це призводить до збільшення виробництва сільгосппродукції. Нині її обсяги втричі перевищують потреби на внутрішньому ринку. Подальший розвиток агросектору, в тому числі, спрямованого на виготовлення продуктів із доданою вартістю, наприклад, органічних, призведе до збільшення експорту та вимагатиме пошуку нових можливостей збуту сільгосптоварів в інші країни. «З урахуванням потенціалу ринків Європейського Союзу в цілому та Німеччини зокрема, для України є важливим вихід на них. Це передбачатиме торгівельну співпрацю з партнерами та слугуватиме як підвищенню ефективності агровиробництва, так і розвиткові сільських територій», – резюмував Тарас Висоцький.
Чим відрізняються українські сільські території від німецьких?
Про розвиток сільської місцевості в умовах напруженості між індивідуальними вимогами та цілями для суспільства в цілому йшлось у ключовій доповіді, яку представив почесний професор Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха Міхаель Шмітц.
Він зауважив, що політика розвитку сільської території має забезпечити її привабливість як природної зони, в якій гарантовано належний рівень якості життя людей, і створені всі умови для праці, відпочинку та дозвілля.
Це не просте завдання, бо не існує загального визначення, що являє собою сільська територія. Вирішити його допомагають наукові підходи, в основі яких лежать певні індикатори.
Науковець повідомив, що територія Німеччини на 90% є сільською. На ній проживають понад 50% населення країни – близько 47 млн людей. В Україні цей показник сягає 31%, що є ознакою порівняно більшої її урбанізації.
Майже 51% території Німеччини займають площі сільського господарства, на які припадає 18,2 млн га. Це створює певне навантаження на довкілля. 10,6 млн га у Німеччині займають ліси, що становить майже 30% загальної території. Під поселеннями та транспортною інфраструктурою задіяно 5,1 млн га (14,3%), і ця частка зростає.
В Україні ж у сільському господарстві перебуває 71% території, а ліси, які також задіяні в економіці, розташовані на 16% загальної площі. Отже, сумарно цей показник є значно вищим, аніж у Німеччині.
Майже 46% валової доданої вартості німецької економіки створюються у сільській місцевості. Тамтешні фермери є потужними. Вони належать до категорії середніх виробників, які мають велике представництво на міжнародних ринках.
Водночас, у Німеччині частка сільського господарства у зайнятості й у створенні валової доданої вартості є доволі скромною, демонструючи тенденцію до зниження. Якщо в 1991 році аграрних працівників серед селян було 3%, то у 2018-му – вдвічі менше. За цей період частка створеної ними валової доданої вартості зменшилась із 1,2% до 0,9%. В Україні 15,3% мешканців сіл задіяні в агросекторі та забезпечують 9% доданої вартості.
Аналізуючи внесок сільського господарства у розвиток сільських територій Німеччини, професор Міхаель Шмітц наголосив, що ефективна політика для сільських територій не може проводитися виключно через сільськогосподарський сектор і, зокрема, через фінансові потоки аграрної політики.
«Мене вразило, що лише 28% підтримки, що надходить за програмами Євросоюзу, спрямовані на розвиток сільських територій Німеччини. Причому дві третини цих коштів передбачені на проведення кліматичні заходів», – зауважив промовець.
За його словами, створення нових галузей економіки є складним процесом. Потрібно досягти певного порога, щоби забезпечити належну ефективність на цьому напрямку.
Варто водночас ураховувати внутрішню міграцію, яка, створюючи регіональні диспропорції, впливає на економічні показники та шлях розвитку певної території. Виїзд мешканців сіл у міста спричиняють, насамперед, відсутність належної інфраструктури та гідних і різноманітних робочих місць. Вирішення означених проблем за умови розвитку інших привабливих чинників, як-то: відсутність суворої ієрархії; можливість кар’єрного зростання; доступ до якісного медичного та соціального забезпечення; перспективи бути власником і забезпечувати родинний добробут; можливість для дозвілля та відпочинку, – все це сприятиме зворотному процесу, тобто переїзду мешканців міст до сіл.
Кращою за трансферну має стати регіональна політика, яка передбачає розміщення органів влади, освітніх установ, спрямування інвестицій в інфраструктуру сільських територій.
Що порадив Україні професор Міхаель Шмітц?
За словами Міхаеля Шмітца, важіль аграрного сектору, з огляду на його частку у ВВП, зайнятості та землекористуванні, в Україні значно більший, аніж у Німеччині. Тому його особливо необхідно підтримувати.
Нинішнє економічне становище мешканців українських сіл у деяких випадках різко погіршилось, відбувається зміна клімату, триває глобалізація. В цих умовах подальше зниження рівня народжуваності та внутрішня міграція можуть посилити регіональні диспропорції. Сільські ж регіони дуже різноманітні, а тому вимагають належних політичних підходів, які стосуються конкретних територій. Тому потрібна цільова допомога, а не регіональна політика з широким захватом.
«Звісно, в Україні є великі холдинги, які створюють робочі місця на селі. Це важливо, але держава повинна відігравати так само велику соціальну роль. Має бути партнерство бізнесу та держави, спрямоване на досягнення відповідних результатів», – сказав науковець. Він вважає, що для отримання відповідного ефекту, українська політика щодо сільських територій повинна охоплювати різні сектори та ресурси, вона має бути міжсекторальною.
«В Україні потрібно створити регіональні атласи – бази даних, які мають підтримуватись в актуальному стані. Саме тоді можна буде побачити, що кожен регіон має свій специфічний шлях розвитку, залежно від того, які індикатори в ньому є найбільш актуальними», – підкреслив Міхаель Шмітц.
Важливо підтримувати людей, створювати належні, приємні умови для життя в сільській місцевості, і це має бути державним завданням. Потрібно забезпечити достатніми фінансами місцеві громади. Варто підтримувати не лише сільське господарство. Воно є значним важелем, але й середнє підприємництво потрібно створювати та розвивати. Йдеться про ті сфери діяльності, які взаємодіють з агробізнесом, і вони мають бути представлені якнайширше в структурі економіки села. Отже, необхідно проводити активну регіональну політику, спрямовану на загальну інфраструктуру, щоби сільські території мали своє достойне місце в державі.
Олександр КРИВЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”
Нещодавно в Києві пройшов інформаційний захід «Виклики для розвитку сільської місцевості в Україні – внески Двосторонньої коопераційної програми BMEL».
У чому суть кооперації Німеччини й України?
Вітаючи з Німеччини учасників події, Парламентський держсекретар Федерального міністерства продовольства і сільського господарства Уве Файлер сказав: «Попри відстань, нас єднає тема сільського розвитку». Він зауважив, що близько 70% території Німеччині – це сільська місцевість, у якій проживає 90% населення.
В Україні ж тільки 30% є мешканцями сіл і, враховуючи децентралізацію, розвиток сільських територій є дуже важливим. Він сприятиме також екології та заощадженню ресурсів. Люди повертатимуться до сіл, якщо там будуть належними інфраструктура й умови проживання. На це і спрямовані Проєкти Двосторонньої коопераційної програми (ДКП) Федерального міністерства продовольства і сільського господарства (BMEL) в Україні.
«Важливими складовими нашої взаємодії є освіта та підвищення кваліфікації персоналу, а так само розвиток експорту української продукції, зокрема, в органічному секторі виробництва, потенціал якого є вельми високим. Проєкти ДКП спрямовані на довгострокові та стабільні структури. Ми готові допомагати українським партнерам, зокрема, надавати їм технології ноу-хау, що будуть корисними в практичній діяльності», – резюмував Уве Файлер.
Куди веде подальший розвиток українського агросектору?
У своєму вітальному слові заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарас Висоцький розповів, що в січні поточного року в рамках українсько-німецької співпраці було визначено п’ять основних напрямків розвитку вітчизняного сільського господарства, які й упроваджуються в життя.
«Ми високо цінуємо підтримку з боку німецького Уряду та сподіваємося на продовження плідної дискусії та взаємодії в подальшому», – сказав урядовець.
Він зауважив, що в Україні розвиток сільських територій і спроможності місцевих громад відбуваються в умовах децентралізації та земельної реформи, що передбачає ефективне управління всіма ресурсами. Важливою складовою роботи є аграрна освіта, підвищення кваліфікації персоналу вітчизняних агропідприємств.
Все це призводить до збільшення виробництва сільгосппродукції. Нині її обсяги втричі перевищують потреби на внутрішньому ринку. Подальший розвиток агросектору, в тому числі, спрямованого на виготовлення продуктів із доданою вартістю, наприклад, органічних, призведе до збільшення експорту та вимагатиме пошуку нових можливостей збуту сільгосптоварів в інші країни. «З урахуванням потенціалу ринків Європейського Союзу в цілому та Німеччини зокрема, для України є важливим вихід на них. Це передбачатиме торгівельну співпрацю з партнерами та слугуватиме як підвищенню ефективності агровиробництва, так і розвиткові сільських територій», – резюмував Тарас Висоцький.
Чим відрізняються українські сільські території від німецьких?
Про розвиток сільської місцевості в умовах напруженості між індивідуальними вимогами та цілями для суспільства в цілому йшлось у ключовій доповіді, яку представив почесний професор Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха Міхаель Шмітц.
Він зауважив, що політика розвитку сільської території має забезпечити її привабливість як природної зони, в якій гарантовано належний рівень якості життя людей, і створені всі умови для праці, відпочинку та дозвілля.
Це не просте завдання, бо не існує загального визначення, що являє собою сільська територія. Вирішити його допомагають наукові підходи, в основі яких лежать певні індикатори.
Науковець повідомив, що територія Німеччини на 90% є сільською. На ній проживають понад 50% населення країни – близько 47 млн людей. В Україні цей показник сягає 31%, що є ознакою порівняно більшої її урбанізації.
Майже 51% території Німеччини займають площі сільського господарства, на які припадає 18,2 млн га. Це створює певне навантаження на довкілля. 10,6 млн га у Німеччині займають ліси, що становить майже 30% загальної території. Під поселеннями та транспортною інфраструктурою задіяно 5,1 млн га (14,3%), і ця частка зростає.
В Україні ж у сільському господарстві перебуває 71% території, а ліси, які також задіяні в економіці, розташовані на 16% загальної площі. Отже, сумарно цей показник є значно вищим, аніж у Німеччині.
Майже 46% валової доданої вартості німецької економіки створюються у сільській місцевості. Тамтешні фермери є потужними. Вони належать до категорії середніх виробників, які мають велике представництво на міжнародних ринках.
Водночас, у Німеччині частка сільського господарства у зайнятості й у створенні валової доданої вартості є доволі скромною, демонструючи тенденцію до зниження. Якщо в 1991 році аграрних працівників серед селян було 3%, то у 2018-му – вдвічі менше. За цей період частка створеної ними валової доданої вартості зменшилась із 1,2% до 0,9%. В Україні 15,3% мешканців сіл задіяні в агросекторі та забезпечують 9% доданої вартості.
Аналізуючи внесок сільського господарства у розвиток сільських територій Німеччини, професор Міхаель Шмітц наголосив, що ефективна політика для сільських територій не може проводитися виключно через сільськогосподарський сектор і, зокрема, через фінансові потоки аграрної політики.
«Мене вразило, що лише 28% підтримки, що надходить за програмами Євросоюзу, спрямовані на розвиток сільських територій Німеччини. Причому дві третини цих коштів передбачені на проведення кліматичні заходів», – зауважив промовець.
За його словами, створення нових галузей економіки є складним процесом. Потрібно досягти певного порога, щоби забезпечити належну ефективність на цьому напрямку.
Варто водночас ураховувати внутрішню міграцію, яка, створюючи регіональні диспропорції, впливає на економічні показники та шлях розвитку певної території. Виїзд мешканців сіл у міста спричиняють, насамперед, відсутність належної інфраструктури та гідних і різноманітних робочих місць. Вирішення означених проблем за умови розвитку інших привабливих чинників, як-то: відсутність суворої ієрархії; можливість кар’єрного зростання; доступ до якісного медичного та соціального забезпечення; перспективи бути власником і забезпечувати родинний добробут; можливість для дозвілля та відпочинку, – все це сприятиме зворотному процесу, тобто переїзду мешканців міст до сіл.
Кращою за трансферну має стати регіональна політика, яка передбачає розміщення органів влади, освітніх установ, спрямування інвестицій в інфраструктуру сільських територій.
Що порадив Україні професор Міхаель Шмітц?
За словами Міхаеля Шмітца, важіль аграрного сектору, з огляду на його частку у ВВП, зайнятості та землекористуванні, в Україні значно більший, аніж у Німеччині. Тому його особливо необхідно підтримувати.
Нинішнє економічне становище мешканців українських сіл у деяких випадках різко погіршилось, відбувається зміна клімату, триває глобалізація. В цих умовах подальше зниження рівня народжуваності та внутрішня міграція можуть посилити регіональні диспропорції. Сільські ж регіони дуже різноманітні, а тому вимагають належних політичних підходів, які стосуються конкретних територій. Тому потрібна цільова допомога, а не регіональна політика з широким захватом.
«Звісно, в Україні є великі холдинги, які створюють робочі місця на селі. Це важливо, але держава повинна відігравати так само велику соціальну роль. Має бути партнерство бізнесу та держави, спрямоване на досягнення відповідних результатів», – сказав науковець. Він вважає, що для отримання відповідного ефекту, українська політика щодо сільських територій повинна охоплювати різні сектори та ресурси, вона має бути міжсекторальною.
«В Україні потрібно створити регіональні атласи – бази даних, які мають підтримуватись в актуальному стані. Саме тоді можна буде побачити, що кожен регіон має свій специфічний шлях розвитку, залежно від того, які індикатори в ньому є найбільш актуальними», – підкреслив Міхаель Шмітц.
Важливо підтримувати людей, створювати належні, приємні умови для життя в сільській місцевості, і це має бути державним завданням. Потрібно забезпечити достатніми фінансами місцеві громади. Варто підтримувати не лише сільське господарство. Воно є значним важелем, але й середнє підприємництво потрібно створювати та розвивати. Йдеться про ті сфери діяльності, які взаємодіють з агробізнесом, і вони мають бути представлені якнайширше в структурі економіки села. Отже, необхідно проводити активну регіональну політику, спрямовану на загальну інфраструктуру, щоби сільські території мали своє достойне місце в державі.
Олександр КРИВЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”
Інформація про автора:
Олександр Кривенко - журналіст, магістр права,
+380 63 241 3681
krivenkokorr@ukr.net
Київ
Першоджерело:
Олександр Кривенко. Село як складова економіки. // Газета "Природа і суспільство" видавництва https://ekoinform.com.ua/?p=10766
Посилання на цю публікацію: https://cutt.ly/rkW57tZ (https://agronewskryvenko.blogspot.com/2021/02/09-selo.html)
Олександр Кривенко - журналіст, магістр права,
+380 63 241 3681
krivenkokorr@ukr.net
Київ
AgroMarket
AgroMarketGroup
Agronewskryvenko
Kryvenko Oleksandr
Oleksandr Kryvenko
Oleksa Kryvenko
Oleksandr Kryvenko
Першоджерело:
Олександр Кривенко. Село як складова економіки. // Газета "Природа і суспільство" видавництва https://ekoinform.com.ua/?p=10766
Посилання на цю публікацію: https://cutt.ly/rkW57tZ (https://agronewskryvenko.blogspot.com/2021/02/09-selo.html)
